Історія №3
В окупації без батьків
Внести пожертву можна через PayPal за QR-кодом
Більше способів для пожертв на нашому сайті
Усі зібрані кошти підуть на оренду шкіл та придбання навчальних посібників.
Українська школа у Вроцлаві. Перший урок психологічної допомоги в 11 класі. Слово бере Артем. Свою історію розповідає в 151 раз. Зазначає, що вперше без сліз…
«В 11 місяців мене покинула мама. За рік до війни зупинилось серце у тата. В Польщу мене вивезла бабуся. Не одразу. Їй 71, залишити дім було важко. Тож щовечора о десятій я рахував літаки, що прямували нас бомбити. “7, 8, 9”… А потім вибухи, що лунали зовсім поруч “20, 30, 40”… Я біжу у сховище і намагаюсь закарбувати в пам’яті відчуття — як це мати руки і ноги одночасно. Готуюся стати інвалідом».
Клас тамує подих. Що таке війна тут знають всі. Та як без тата і мами в зоні бойових дій? В окупації зі старенькими…
«Тижнями я боявся вийти з дому, щоб окупанти не схопили на вулиці й не кинули гарматним м’ясом десь під Ізюм, бо підходив за зростом. Тижнями на фруктах з дачі, щоб не брати хліб з рук окупантів, а бабуся далеко не дійде. Та все ж я щасливий, що вмовив бабусю поїхати. Що нашу колону не розстріляли. Що влаштувався саме в українську школу».
В польській школі Артем втрачав би рік — нечувана розкіш для будь-якої дитини, тим паче для хлопця під опікунством. Після уроків він вже йде на підробіток! Миє посуд, стоїть під супермаркетом зі скринькою для біженців “по війні”, як дорослий. «На всі витрати за кордоном однієї пенсії бабусі не вистачить. А так ми вже купили телефон, який не змогли вивезти з Балаклії».
Психолог відмічає, що травматичний досвід тільки наздоганяє цю дитину, наполягає на особистих зустрічах. Артем вдячний, що вже почутий. Цю історію він невтомно розказує випадковим попутникам в поїзді, на мітингах, в чатах.
«Гроші — зароблю! Рідних побачу! Мені б скоріше б отримати атестат і стати психологом, щоб підтримувати всіх людей, що зазнали горя».
Поки що допомога потрібна самим “майбутнім психологам” — навіть якщо свою історію вони вже розповідають без сліз.