«Мені 60 років і в Маріуполі я втратила все. Не знаю, що б було зі мною, якби одразу після евакуації я не почала працювати» — ділиться Наталія Ровицька, директорка нашої школи у Варшаві.
24 лютого вона прийшла до 66 школи, яку очолювала 13 років, щоб заховати важливі документи. В цей день з колегами вони підбадьорювали одне одного, що обов’язково повернуться в ці стіни. 12 березня з літака на школу скинули бомбу.
Потужний вибух знищив усе, на подвір’ї не стало зелених ялинок, які випускники висаджували щороку.
Після бомбардування Драмтеатру, загибелі на їхніх очах знайомих людей, Наталія з чоловіком наважились виїжджати з міста, в той же день їхній будинок обстріляли фосфорними бомбами. Будинок горів три дні. В підвалі ще залишилися люди, а температура там піднялася до 50 градусів. Вони боялися поворухнутися, щоб не підвищувати температуру власного тіла, і змогли потім вибратися.
Після всього пережитого можливість працювати в школі повернула Наталію до життя. Вона приїхала до Польщі 29 березня на запрошення Фундації «Незламна Україна», і вже 1 квітня почала працювати в «Першій українській школі» у Варшаві.
Водночас докладала купу зусиль, щоб відновити зв’язок з усім педагогічним колективом з рідної гімназії. На осінній семестр Наталія прийняла до школи у Варшаві вже 400 дітей. «Україна не повинна втратити своїх дітей. Ми маємо розвивати їхній потенціал. Українські школи в Польщі створені для того, щоб цим дітям було легше повернутися в Україну. Вони – наше майбутнє» — говорить Наталія.
Якщо бажаєте прочитати розгорнуту історію про пані Наталію Ровицьку, ви можете прочитати це:
1) українською мовою на сайті ШоТам;
2) польською мовою на сайті.