Потрапити до літнього табору з найближчою подругою — мрія. Потрапити до іншої країни, втікаючи разом від війни — страшний сон. На цьому фото Анна і Софія, чий сум за домом полегшують міцна дружба з садочка і дозвілля у «Літньому таборі для сміливців».
Дівчатам по 9 років, разом з батьками вони у поспіху залишали свої домівки і навіть не уявляли, чи буде життя тут хоча б трохи нагадувати мирне життя в Україні.
На щастя, зараз кожна з дівчат може робити те, чим любила займатися вдома. Софія — малювати і вчити мови, Анна — танцювати і щодня брати участь в нових ігрових змаганнях. Сюди вони їхали без зимових речей і далекосяжних планів, тепер можливість відвідувати з осені «Першу українську школу в Польщі» дає дітям надію на майбутнє і на збереження зв’язку з рідним домом.
Для хлопця, що шість років займається і боксом, і бальними танцями, літній табір — ідеальне середовище. Проте 12-річний Артем не думав про дозвілля, він не хотів навіть виходити на вулицю. Перед евакуацією його батькам, старшому брату Арсенію і лабрадору Кристал доводилося по 5 разів на день бігати в сховище, адже рідне місто Суми одним з перших прийняло удар і згодом потрапило під окупацію. Діти постійно чули вибухи, в тому числі на військовій базі, неподалік якої жили.
Виїхавши за кордон, Артем не оговтався від пережитого, продовжував з острахом спостерігати за літаками. Підступала депресія. Та враження від літнього табору поступово повернули Артему і Арсенію захоплені посмішки, бажання продовжувати життя і знаходити друзів. Діти змогли легко завести знайомство з польськими дітьми, тож тепер збираються разом на футбол і грають з улюбленим лабрадором.
Ліля займалася на фортепіано, і коли її рідні бігали по дому, збираючи речі під свист снарядів і ракет, вона стояла, плакала і тихенько грала. Слова “наче в останній раз”, якими описала цю гру її мама, не назвеш патетичними. Для 9-річної Лілі і її сім’ї вони мали буквальне значення. Мама дівчат, Лілі і 4-річної Насті, на третій день в підвалі недалеко від зони бойових дій під Києвом вирішила втікати з дітьми.
Картини і пісні Лілі зараз сумні. Вони про війну. Про розлучення з татом, друзями. Вона часто кричить по ночах. А будь-який звук, навіть гуркіт трамвая, лякають її. Проте дні в таборі дають дівчинці відчуття безпеки. Тут вона забуває про існування повітряної тривоги і ракет та віддається цікавим заняттям — новим кожного дня, щоб кожного дня знову захоплювати дітей життям.
10-річній Кароліні з Миколаєва табір допомагає боротися зі своїм смутком і самотністю, щоб її мама могла потурбуватися про себе і боротися з раком. У рідному місті дівчинка з трьох років відвідувала український фольклорний ансамбль «Квіти України». Вона — сміливиця, і попри важкі випробування хоче повернутися до танців.
Мама 7-ми річного Михайла розповідає, що табір став для нього притулком. Щойно почалася війна, вони з мамою емігрували до Румунії, потім до Ізраїлю, а врешті опинилися у Кракові. А для 6-річної Кароліни зимова подорож не завершилась поверненням додому. Важко уявити відчуття дитини, котра дізнається про напад варварів на свою країну в світі, що мить тому був для неї захопливим, багатообіцяючим і безпечним.
Кароліна і Михайло подолали довгий шлях у невідоме життя, і знайшли підтримку одне в одному. У Кракові вони разом підуть до «Першої української школи в Польщі». Школа була створена у партнерстві з ЮНІСЕФ. Тут українська програма навчання, тому дітям легше впоратися зі стресом і налагодити довірливі зв’язки з оточенням.
Усміхнені діти на фото з літнього табору. Табору, який цим літом був для дітей притулком, частиною їхнього дому. Вільного дому, до якого всі ми обов’язково повернемося.