Історія №1
Вчителька, яка розуміє без слів
Внести пожертву можна через PayPal за QR-кодом
Більше способів для пожертв на нашому сайті
Усі зібрані кошти підуть на оренду шкіл та придбання навчальних посібників.
“В минулому житті” Олена Володимирівна — вчителька математики затишного ліцею в селі на Волині. Зараз — класна керівниця 8-Б класу української школи у Вроцлаві. Їй болить за кожну дитину в класі. Кожного вона намагається підтримати, знайти добре слово, підтримати.
Сама Олена Володимирівна — теж мама. В сьомому класі цієї ж школи навчається її Любомир, а в третьому — близнючки Василинка і Полінка.
«7 березня наш тато загинув під Києвом. Його останнє повідомлення: “Стою заради дітей. Хто як не я?”…»
Найважче переживає втрату і розлуку з домом Любомир. Він випадково побачив фото, на якому тата неможливо впізнати. Замкнувся в собі. До війни хлопчик мріяв стати програмістом, а тепер — військовим: як і тато, — він шалений патріот.
Дівчатка мріють, щоб була жива мама, бабуся, і котик, який залишився з бабусею на Волині. Всі разом — про мир в усьому світі.
«Важко описати біль втрати. Не сила в це повірити. Страшний сон. Єдина розрада для нас усіх — це школа. Приходиш зранку, і ніби забуваєш про свої негаразди. Уроки, діти — кожного підтримати. Всім складно і може комусь ще важче. Буває, розплачемся вже вдома, коли, як казав мій чоловік, “починаєш себе жаліти”.
Українська школа — це життя “в Україні” для півтори тисячі родин. Це життя, яке триває, не дивлячись ні на що. Це відчуття, що ми втратили частинку себе, але не себе самих. Віра в те, що не втратимо ніколи! І повернемо цілком!